Українське весілля не завершувалося вінчанням. Після церемонії починалися зустріч молодят, застілля, привітання, пісні та обряди, які позначали створення нової родини. Деякі з них збереглися на сучасних весіллях майже у впізнаваному вигляді, інші перетворилися на святкові ігри або залишилися у спогадах старших поколінь.
У першій частині цієї серії я розповів про сватання, заручини, приготування короваю, дівич-вечір і вінчання. Тут ітиметься про те, що відбувалося далі, а також про традиції, з якими я стикався особисто, працюючи ведучим українських весіль.
Зустріч молодят із короваєм
Коровай був одним із головних обрядових предметів традиційного весілля. Його приготування супроводжувалося піснями та побажаннями добробуту. На сучасному святкуванні найвідоміший момент — зустріч молодят батьками зі святковим хлібом.
Я неодноразово проводив таку зустріч. Зазвичай батьки чекають на молодят на початку святкової частини весілля, тримають коровай і промовляють напутні слова. Хліб пов’язують із достатком і добробутом, а колосся та інші прикраси — з побажаннями щастя, любові й продовження роду. Для родини це можливість урочисто привітати молодят і побажати їм щасливого спільного життя.
Хто буде головним у родині: жартівливий звичай
На багатьох весіллях зустріч із короваєм супроводжується грою: молодятам пропонують відламати або відкусити по шматочку. Згідно з популярним повір’ям, у кого шматок більший, той і буде головним у родині. Це жарт для гостей і молодят, а не історичне правило сімейних стосунків.
З мого досвіду, зустріч із короваєм добре вписується в початок святкування, якщо батьки знають свою роль і мають час сказати кілька власних слів. Ведучому не обов’язково заповнювати кожну паузу: родинні побажання часто звучать переконливіше за заздалегідь підготовлений текст.
Весільне застілля, привітання та музика
На традиційному весіллі застілля відбувалося у визначеному порядку. Молодятам і почесним учасникам відводили спеціальні місця, родичі з обох сторін брали участь у частуванні та обміні подарунками. Склад страв залежав від достатку родини, пори року, місцевої кухні та релігійних обмежень; єдиного меню для всієї України не існувало.
Важливу роль відігравали посад молодят, обрядові привітання та перепій — форми вшанування й обдаровування. Гості передавали подарунки або гроші, супроводжуючи їх побажаннями добробуту. Пісні й танці були частиною свята, але деякі мелодії мали особливу обрядову функцію: вони супроводжували певні дії, а не слугували звичайним тлом. Для окремих музичних епізодів можна використати й живе виконання на саксофоні.
Зняття фати: сучасне продовження обряду покривання молодої
На традиційному українському весіллі існував обряд покривання молодої. Із молодої жінки знімали дівочий вінок або змінювали зачіску, після чого покривали голову хусткою, очіпком, наміткою чи іншим головним убором заміжньої жінки. У різних місцевостях обряд проводили в оселі нареченої, після її приїзду до чоловіка або в кілька етапів.
Зміна головного убору позначала перехід до заміжнього життя. В історичному суспільстві зачіска й одяг жінки повідомляли оточенню про її сімейний стан. Сучасне зняття фати зберігає передусім символічне та родинне значення: наречена завершує весільний день уже в новому статусі — дружини.
Як я проводив зняття фати на українських весіллях
Цей обряд мені доводилося проводити багато разів. Зазвичай його залишають на завершальну частину весілля. Ведучий пояснює зміст церемонії, запрошує родичів і супроводжує дії короткими коментарями. За одним із варіантів наречена спочатку символічно не погоджується розлучитися з фатою. Її вмовляють, і лише після цього вона дозволяє зняти її.
На різних весіллях ролі розподілялися по-різному. Іноді фату знімав наречений. Бували випадки, коли свекруха сама проводила весь обряд, чудово знаючи українську весільну традицію. Вона зверталася до нареченої, імпровізувала й настільки природно вела церемонію, що мої коментарі виявлялися майже непотрібними. Для мене це гарний приклад того, як родинна пам’ять може зробити обряд виразним без складного сценарію.
Пісня «Горіла сосна, палала»
Обряд зняття фати часто супроводжують українською народною піснею «Горіла сосна, палала». У ній звучить мотив прощання дівчини з косою та дівочим життям. Існують різні фольклорні варіанти цієї пісні, тому не варто вважати один текст єдино правильним. Відомості про пісню та весільний контекст можна знайти в енциклопедичному описі українського весілля; конкретний музичний варіант для церемонії краще добирати окремо.
На весіллях, де я працював ведучим, запис вмикав діджей. Музика супроводжувала сам обряд і допомагала зберегти потрібний настрій. Водночас я не вважаю, що ведучий має безперервно говорити поверх пісні. Якщо учасники знають традицію й самі звертаються одне до одного, краще дати їм можливість провести цей момент по-своєму.
Другий день весілля: продовження свята
Традиційне українське весілля могло тривати кілька днів. Після основного святкування родичі відвідували одне одного, влаштовували додаткові частування та проводили місцеві обряди. У різних областях траплялися назви перезва, придани, пирожини; послідовність і зміст святкувань відрізнялися.
Другий день нерідко набував вільнішого, жартівливого характеру. Поряд із родинними відвідинами з’являлися змагання, перевдягання та вистави, у яких брали участь родичі й сусіди.
Обряд «бити кашу»
В окремих місцевостях на другий день готували кашу в глиняному горщику, після чого посудину розбивали. Обряд биття каші пов’язували з побажаннями родючості, продовження роду та сімейного добробуту. Його варіанти відомі з етнографічних описів, але єдиного порядку для всієї України не існувало.
Я пам’ятаю варіант, коли чоловіки по черзі намагалися розбити горщик із кашею великою палицею. Виходило веселе змагання: присутні спостерігали, хто виявиться найспритнішим. Цей конкретний сценарій — приклад святкової практики, що побутувала, а не обов’язкова частина кожного українського весілля.
Перевдягання, жартівливі лікарі та поїздки селом
Ще один звичай другого дня — карнавальні перевдягання. В історичних описах трапляється назва циганщина. Учасники вбиралися в умовних персонажів, зображували лікарів, влаштовували жартівливі сценки, відвідували сусідів і збирали частування для продовження свята.
Мені знайомі весілля, на яких перевдягнені «лікарі» та інші персонажі їздили вулицями села, жартували й частували мешканців. До веселощів могли долучитися навіть сусіди, не запрошені на основне застілля. Такий другий день виходив за межі однієї родини й перетворювався на свято для оточення.
Описуючи історичний звичай, важливо зберігати його автентичну назву, але сучасний карнавальний сценарій можна побудувати без етнічних стереотипів. Для мене цінність цієї традиції насамперед у спілкуванні, гуморі та участі сусідів.
Як весільні обряди змінювалися у XX столітті
На початку XX століття традиційний весільний цикл зберігався в багатьох сільських громадах, хоча окремі етапи вже скорочувалися. Надалі на обряди вплинули урбанізація, міграція, зміни сімейного укладу та радянська державна політика.
У радянський період офіційне укладення шлюбу відбувалося в державних установах. Поширювалися світські церемонії реєстрації, а церковні та частина народних обрядів втрачали колишнє публічне значення. Однак коровай, батьківське благословення, окремі пісні та сімейні звичаї продовжували існувати. Після відновлення незалежності України інтерес до національної культури й родинних традицій набув нових форм.
Історичні зміни та регіональні варіанти весільного циклу описані у Великій українській енциклопедії. Важливо відрізняти старовинний обряд, зафіксований етнографами, від сучасного сценарію, який використовує його символи й окремі дії.
Які українські традиції варто зберігати сьогодні
На сучасних весіллях продовжують зустрічатися батьківське благословення, коровай, рушник, зняття фати й окремі обряди другого дня. Не всі родини хочуть відтворювати старовинну церемонію повністю. Одні обирають кілька дій, інші роблять національні традиції основою весільної програми.
Я вважаю збереження українських весільних обрядів особливо важливим в умовах війни та російської окупації українських територій. В Україні існує багато красивих родинних традицій, і їх варто передавати наступним поколінням. Водночас важливо розуміти зміст обряду й враховувати побажання молодят, а не проводити церемонію лише тому, що так заведено.
Із власного досвіду знаю: участь батьків, нареченого, нареченої та інших близьких людей нерідко важливіша за докладний текст ведучого. Для зустрічі з короваєм потрібні зрозуміла послідовність дій і можливість сказати напутні слова; для зняття фати — узгоджені ролі та відповідна пісня. Якщо родина добре знає звичай, ведучому іноді достатньо організувати цей момент і вчасно поступитися словом.
Якщо ви плануєте українське весілля в Києві й хочете включити до програми родинні обряди, обговорити їх проведення можна зі мною як із ведучим весілля. Питання пісень і живого виконання належать до музичного супроводу свята.
Історія окремих обрядів заслуговує на самостійну розмову. У наступних матеріалах можна докладно розглянути зняття фати, зустріч із короваєм, весільний рушник і другий день з обрядом «бити кашу» — з історичними джерелами та прикладами з моєї практики.
